polska

25 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.54
RUB:
0.40
NZD:
18.10
ILS:
7.25
MXN:
1.29
HRK:
4.14
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.08
EGP:
1.47
EUR:
30.56
USD:
26.23
HKD:
3.34
KRW:
0.02
BGN:
15.62
BYN:
13.10
THB:
0.79

Юліан Охоровіч та поширення позитивізму на Галичині

  • Петро Кралюк

 

У другій половині ХІХ ст. серед польських інтелектуалів поширення набуває позитивізм. Одним із яскравих представників цього напрямку став Юліан Охоровіч (1850-1917) – винахідник, філософ, психолог, поет і публіцист, що мав певний стосунок до України.

Він закінчив Варшавський університет. Вже у Варшаві прославився як один з ініціаторів публіцистичної кампанії "боротьби молодої преси зі старою" (1868-1875), пропагуючи погляди позитивістів. У 1872 р. опублікував працю "Вступ і погляд на філософію позитивізму", яка мала би стати філософським кредо угрупування "молодих". Охоровіч виходив із тези, що реальність світу не потребує доведення. Наука ж має вивчати факти, шукаючи зв'язки між ними. При цьому основну роль має відігравати досвід. Філософ загалом оптимістично дивився на можливості людського пізнання. Воно, на його думку, здатне наблизити людину до абсолютного знання про світ.

Науки філософ поділяв на абстрактні й конкретні. До абстрактних відносив логіку й математику, які послуговуються розмірковуванням і зближуються з філософією. Конкретні ж науки, працюючи емпіричними методами, своїм предметом мають "усю" явленну реальність. Останню він поділяв на фізичну, біологічну, психологічну й суспільну. Відповідно, виділяв науки – фізику, біологію, психологію та соціологію. Названі конкретні науки мають виявлятися в конкретно-практичній діяльності – металургії, землеробстві, педагогіці й політиці. Тобто Охоровіч відстоював принцип зв'язку наукових знань з практикою. Вважав, що знання, яке не можна застосувати для реалізації людських потреб, є непотрібне і навіть ненаукове. На відміну від засновника позитивізму Огюста Конта, Охоровіч виділяв психологію як окрему науку і зробив багато для її розвитку.

Щодо філософії, то він давав їй таке визначення: "Філософія позитивна є наукою наук. З одного боку, черпає вона свій зміст з усіх наук, з другого – той самий зміст, піддавши аналізу, критиці та зробивши раціональні висновки, сама творить загальні засади й вказівки, які мусять служити за основи й знаряддя поступу для всіх інших наук". Тобто філософія трактувалася як узагальнення й водночас як методологія наук.

Після закінчення університету Охоровіч навчався на докторських студіях у Лейпцігському університеті. Тут же отримав докторат, захистивши дисертацію "Про умови свідомості" (1874). У 1874-1875 рр. був головним редактором варшавського тижневика "Ніва", що поширював погляди позитивістів. Після цього нав'язав контакт із Львівським університетом, де почав читати лекції з психології. У 1875 р. вперше в цьому університеті створив кафедру експериментальної психології. У Львові в 1877 р. опублікував працю "Про поетичну творчість зі становища психології". У зв'язку з цим варто зазначити, що Охоровіч цікавився художньою літературою, писав і публікував свої поетичні твори. Підтримував дружні стосунки з видатним тогочасним польським прозаїком Болеславом Прусом. Вважається навіть, що Охоровіч став прототипом головного героя знаного роману Болеслава Пруса "Лялька". Також він надав велику допомогу письменнику при написання роману "Фараон".

У 1881 р. Охоровіч став доцентом на кафедрі психології та філософії природи у Львівському університеті. Наступного, 1882 року, там же здійснив габілітацію, надавши роботу "Розвиток філософських та хімічних понять про атоми".

Є свідчення, що лекції Охоровіча користувалися значною популярністю серед студентства. Польський вчений вплинув на Івана Франка, допомігши йому більш глибоко ознайомитися з філософією позитивізму. Влітку 1879 р. на університетських заняттях Охоровіча провадилися дискусії про соціалізм і дарвінізм, учасником яких був Франко. За свідченням самого ж Франка в останні роки навчання у Львівському університеті його улюбленим викладачем був саме Охоровіч. Так, у зимовому семестрі 1879-1880 рр. ІФранко записався на п'ять університетських курсів, серед яких три були курсами Охоровіча.

Можна простежити цікаві паралелі між працями Охоровіча та Франка. І один, і другий цікавилися питаннями психології художньої творчості. Уже говорилося, що в Охоровіча була спеціальна праця, присвячена цій проблемі. У Франка була дещо схожа праця – "З секретів поетичної творчості" (1898). І один, і другий звертали увагу на ментальні вади своїх народів, "не люблячи їх з великої любові". Вони вірили, що критика цих вад допоможе їх перебороти. Зрештою, погляди Франка мали на собі помітну печать філософії позитивізму.

Консервативне професорське середовище Львівського університету з осторогою ставилося до Охоровіча. Йому закидали поверховість лекційних викладів. Хоча вчений здійснив габілітацію, однак професорської посади не отримав. Тому в 1882 р. покинув Львівський університет і оселився в Парижі, де здобув всеєвропейське визнання.

Щось подібне сталося і з Франком. Його не сприймала консервативна професура Львівського університету. Він так і не отримав можливості працювати в цьому вищому навчальному закладі. (Хоча, як не парадоксально, нині Львівський університет носить ім'я Івана Франка). Франко, як і Охоровіч, велику увагу приділяв публіцистичній діяльності, вважав за потрібне викладати свої погляди у виданнях, розрахованих на відносно широку публіку.

У Парижі до Охоровіча прийшла слава європейського вченого. Він став одним із винахідників телефону, працював над питаннями передачі звукових сигналів з допомогою електронних засобів на великі відстані. Його винаходи в цій сфері з часом сприяли появі радіо й телебачення.

Вчений також займався питаннями психології – вивчав гіпноз, телепатію медіумізм, сферу несвідомого в психіці. Його навіть вважають (і не безпідставно!) одним з попередників Зігмунда Фрейда. Охоровічу належала низка праць з психології – "Як потрібно досліджувати душу? Чи про метод психологічних досліджень" (1869), "Любов, злочин, віра та моральність" (1870), "З щоденника психолога" (1876), "Таємне знання в Єгипті" (1898), "Явища медіумізму" (1913), "Психологія, педагогіка, етика" (1917) та інші. Особливо великою популярністю користувалася праця Охоровіча "Про навіювання думок" (1887), яка вийшла французькою мовою в Парижі. Це найбільш цитована роботою польського автора в галузі парапсихології. Загалом Охоровіч намагався зняти з парапсихічних явищ завісу таємничості, дати їм раціональне пояснення. Такий підхід чітко простежується в знаному романі Пруса "Фараон", при написанні якого автор багато консультувався з Охоровічем.

У 1892 р. вчений повернувся до Польщі, маючи всеєвропейське визнання. Далі жив у Варшаві, у селі Вісла на Шльонску Цєшинському. Правда, в 1906-1907 рр. перебував у Парижі, виконуючи обов'язки секретаря Міжнародного інституту психології. Саме в цей період Охоровіч особливу увагу звертав на психологічні студії, зокрема займався питаннями несвідомого.

Водночас вчений звертав увагу на етичні проблеми. Спробував розробити наукову етику, яка би базувалася не на імперативі якихось ідеологічних учень, а на розумних потребах людей. Пізніше питаннями наукової етики займався Казімєж Твардовський – засновник Львівсько-Варшавської школи.

Напрацювання Охоровіча були знані не лише в "коронній Польщі", що входила до складу Росії, а й на Галичині. Позитивізм стає тут популярною течією, що виявляла себе вкінці ХІХ – першій половині ХХ ст.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити