polska

22 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.49
RUB:
0.40
NZD:
18.01
ILS:
7.25
MXN:
1.28
HRK:
4.11
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.01
EGP:
1.47
EUR:
30.35
USD:
26.30
HKD:
3.35
KRW:
0.02
BGN:
15.51
BYN:
13.10
THB:
0.79

Реалії незмінні: українське прочитання п'єс Януша Ґловацького

  • Петро Кралюк

glovatskyy-obkl 2 web-200x300

Певно, до такої думки можна прийти після прочитання п'єс Януша Ґловацького, вміщених у збірці "Найвищі будинки, найглибші могили", яку нещодавно випустило київське видавництво "Темпора".

Ґловацький достатньо знаний у світі драматург. Його п'єси з успіхом йдуть на сценах у різних куточках нашої планети. У тому числі й у нас, в Україні. До того ж, з автобіографічним твором Ґловацького "З голови" п'ять літ тому мав можливість познайомитися український читач. Згаданий автобіографічний твір, як і п'єси рецензованої збірки, перекладені з польської українською мовою Олександром Ірванцем. Про особливості перекладу можна вести мову. Але це – окрема тема. Зазначу лише, що Ірванець не "механічний" перекладач, а своєрідний співтворець.

Але повернемось до п'єс. Їх у збірці – чотири. Правда, остання – мікроп'єса. Її ніби можна й проігнорувати. Отож, маємо "сакральне" число три – три великі п'єси. І кожна з них – це, з одного боку, інтерпретація, а, з іншого, заперечення класичних сюжетів – античної "Антіґони", чеховських "Трьох сестер" і казкової "Попелюшки".

Як на мене, найсильніша з них – "Антіґона в Нью-Йорку". Саме з цієї п'єси взята цитата "Найвищі будинки, найглибші могили", яка й дала назву книги. Власне, в цій цитаті дається своєрідна характеристика Нью-Йорка.

На позір, п'єса – проста. Принаймні сюжетно. Тут лише чотири дійові особи. Правда, ще є п'ятий персонаж, але не як дійова особа. Це – мертве тіло Джона. Події твору розгортаються в парку Нью-Йорка, де мешкають бездомні. Там живуть російський єврей Саша, латиноамериканка Аніта й поляк Блошка. Аніта просить Сашу і Блошку викрасти тіло свого коханого Джона, якого хочуть поховати як бездомного. Саша й Блошка викрадають мертве тіло. Правда, воно не належить Джону. Однак Аніта "впізнає" в ньому Джона. І тіло потаємно ховають у парку. Оце й усе. Здавалось, нічого особливого.

Але не в сюжеті сила п'єси. Важко сказати, про що цей твір. Я сприйняв його як твір про розбите кохання. У кожного з персонажів воно – своє. Блошка чекає на свою кохану Йолю, яка приїде до Нью-Йорку і забере його на шикарній машині. Хоча цього ніколи не буде. І Блошка розуміє, що це – ілюзія. Саша згадує свою колишню дружину, яку він кохав, але яка його зрадила. Схоже, він далі продовжує її кохати. Але боїться собі в цьому зізнатися. Найпростіше Аніті. Вона вигадала собі кохання. Вигадала, що Джон кохав її. Але зла доля, чи то злий поліцейський, стали наперекір їхньому коханню. Джон опинився в тюрмі. Коли вернувся з ув'язнення, не звертав уваги на Аніту. Проте Аніта була переконана, що він кохає її. І ось Джон помер. Його мають поховати в "братській" могилі для бездомних. Але Аніта хоче мати тіло свого коханого. Навіть коли їй привозять інше тіло, вона "впізнає" його. Зрештою, як їй його не "впізнати". Адже для Аніти потрібна не реальність, а лише символ. Як і символічним було її кохання.

Водночас "Антіґону в Нью-Йорку" я би назвав п'єсою про глобалізацію. Кожен із згаданих персонажів ніби представляє три різні світи. Саша – світ радянський. Блошка – світ польський, який, попри радянізацію, все таки лишився європейським. Аніта – світ Латинської Америки. Ці різні світи "переплітаються" в Нью-Йорку. Є ще в п'єсі такий персонаж, як поліцейський, котрий ніби представляє Америку – країну, де для всіх людей є "рівні можливості", існують свободи і таке інше. Правда, за правильною риторикою поліцейського проступає якась бездушність, байдужість до людських доль. Водночас цей поліцейський виконує приблизно таку саму функцію, яку в античних п'єсах виконував хор. Тобто він "прояснює" ситуацію.

П'єса закінчується трагічно. Але це така собі "маленька трагедія"". Вона є продовженням попередніх трагедій – своєрідною "пов'язуючою ланкою", за якою наступлять інші трагедії.

Приблизно те саме щодо трагічності можна сказати про п'єсу "Четверта сестра". З одного боку, це, як уже зазначалось, ніби переінтерпретація відомої п'єси Чехова, з іншого, пародія-осмислення сучасних російських реалій. Є тут старики, які ностальгують за "славним минулим", але які ладні продатися за копійки (аби хтось їх купив), є й безпринципні російські мафіозі, які живуть днем сьогоднішнім, є й такий же безпринципний російські політик, і, звісно, безпринципні інтелігентні російські баришні, які, правда, можуть сказати щось про "високе". Сучасне російське суспільство, представлене в "Четвертій сестрі", – тотально безпринципне. Тому перспективи його більш ніж сумнівні.

Можливо, через цю безперспективність п'єса є такою похмурою. Тут – суцільний чорний гумор. І якщо в інших творах Ґловацького крізь іронію, сарказм проглядається справжня гуманність, співчутливе ставлення до людей, то в п'єсі "Четверта сестра" цього немає. Чому це так? Можливо, то є польський погляд на сучасні російські реалії. Багато росіяни залили полякам сала за шкіру. Через це в поляків немає співчуття до росіян. Нема його і в Ґлавацького.

Третя п'єса, "Попелюха" – твір, направду, жорстокий. Дія її відбувається в стінах дівчачої в'язниці для малолітніх злочинців. Дівчат змушують грати класичну "Попелюшку". І водночас ця гра знімкується для кіно. У цій, здавалось би, химерній п'єсі злочинний світ поєднується, переплітається зі світом нормальним. Правда, виявляється, що між цими світами не така вже й велика різниця. Ця різниця стосується не стільки суттєвих сторін, скільки сторін формальних. І в одному, й другому світі є підлість, лицемірство, невдячність, зрада і... доброта. Ось тільки біда в тому, що в реальності зло часто перемагає добро – не так, як у класичних творах.

Останню, одноактну п'єсу "Ялинка страху", як уже говорилося, ніби й можна проігнорувати. Хоча робити цього не варто. Іноді коротка річ може сказати набагато більше, аніж річ об'ємна. Твір переносить нас у недалеке минуле, коли на Ґданській судноверфі розпочався страйк і народилася профспілка "Солідарність". У п'єсі лише дві особи – Він і Вона, чоловік і жінка. Правда, в творі незримо присутні ще кілька персон. Чоловік такий собі історик-невдаха. Невдаха передусім у плані професійному. І ця його невдачливість професійна так чи інакше переноситься на стосунки зі своєю дружиною. Їхні відносини далеко не гармонійні. Чоловік намагається відшукати собі розраду (чи відраду) "на стороні". Правда, виходить це в нього і фальшиво, і комічно.

П'єса побудована на внутрішньому конфлікті. Герою твору ніби пропонують поїхати на Ґданську судноверф, де розпочався широкомасштабний страйк. Тобто герой може стати свідком важливої історичної події. Однак він боїться, хоча й намагається цього не показувати перед дружиною. Правда, обманути її важко. Вона чудово знає свого чоловіка. І в ході розгортання конфлікту, який фактично із внутрішнього стає зовнішнім, багато що "спливає на поверхню". Особисте тут ніби "перетікає" в громадське.

Деякі п'єси із збірки "Найвищі будинки, найглибші могили" вже були поставлені на театральних сценах України. Дехто їх побачив. Але, певно, далеко не всі, хто шанує творчість Ґловацького. Або може стати її потенційним шанувальником. Тому варто взяти в руки збірку "Найвищі будинки, найглибші могили" й почати читати. Направду, від цього читання ви отримаєте чимало задоволення. А якщо ще "включите" уяву...

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити