polska

22 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.49
RUB:
0.40
NZD:
18.01
ILS:
7.25
MXN:
1.28
HRK:
4.11
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.01
EGP:
1.47
EUR:
30.35
USD:
26.30
HKD:
3.35
KRW:
0.02
BGN:
15.51
BYN:
13.10
THB:
0.79

Кладка надії над проваллям бездержавності

  • Юлія Бондючна

KP

Синюк С. Кладка над прірвою. – Тернопіль: Джура, 2008. – 200 с.

Період середньовіччя... Мало хто береться за це. А якщо говорити конкретніше про літературу, то писати про те, чого не знаєш, - зовсім не справа для письменника. Вибудуваний сюжет і емоції без фактажу – все одно, що голий скелет.

У "Кладці над прірвою" бачимо деталі перипетій. Видно знання як знакових історичних подій, так і побутових дрібниць. І не тільки це. Наприклад, такий опис: "Посередині невеликого, обнесеного стіною із накритих заборолами дерев'яних зрубів майдану стоїть мурований з каменю храм. Вузькі вікна більше схожі на бійниці.

Але решта будов – із обмазаного глиною дерева. І стіна, і ворота, і вежі. Таких замків досить і в Польщі, і тут, на Волині". Ніби просто і нічого складного. Однак, щоб написати про це і саме так, треба, безумовно, знати про нього.

Сергій Синюк – один із небагатьох письменників, що відповідально ставиться до того, що робить, до кожного слова і до того, яку інформацію воно несе.

Нині чимало книг, де можна знайти псевдоінформацію. Дедалі частіше беруться за так звану історичну прозу, а в ній від історії в кращому разі – знакова постать. Про фактаж і говорити не хочеться. Адже в одному тільки реченні часом трапляються фактографічні помилки, яких не перелічити на пальцях однієї руки. С. Синюк із цим обережно.

До перших п'яти розділів (а це "Казка про двох ведмежат", "У кожного свій хрест", "Молот і ковадло", "В Шумську на мосту", "Борги і платежі") і до останнього - "Прощання" - дібрано відповідний епіграф із літописів: Руського і Галицько-Волинського. Мова твору, вміло приправлена архаїзмами, має особливий шарм. І вони вписуються в текст природно, додають колориту.

Дуже влучні у "Кладці над прірвою" художні засоби: "Часом увесь град видається здоровенним хлівом без даху", "Татари пронизали Русь, як голка мішок", "Воїни суворі, як тутешні зими, і віддано тверді, як сталь їхніх мечів" тощо.

Ще одна прикметна властивість манери письма Сергія Синюка – вкраплення житейських оповідей, які мають символічне значення і працюють на підтекст. Наприклад: "Йшла, мовляв, лисиця лісом і чує – шум, гам, бійка. Дивиться – двоє ведмежат зчепились. "Що не поділили, клишоногі?" - питає. "Та от сир", - кажуть. І подають лисиці грудку сиру. "Та, - каже, - яка біда, я вас поділю". Розломила сир – один шмат більший. Відкусила від більшого – тепер більший той. Так рівняла лисиця сир, доки не наїлась. А ведмежатам дістались шматочки хоч і маленькі, але однаковісінькі"...

Авторська інтерпретація того, що відбулося на землях Галичини і Волині у ХІІ-ХІІІ століттях, коли майбутнє нації було над прірвою бездержавності, нині як ніколи на часі. Розділи "Татарська шапка" і "Коли безсилий меч" - блискуча філософія наших перемог і поразок: "вежі і стіни не головне. Воюють не стіни, а люди", "Найкращий воїн – це не той, що б'ється за золото, а той, хто захищає свою землю, своїх близьких, свободу своїх дітей", "книжний розум – це найгрізніша зброя держави, бо зберігає силу свою навіть тоді, коли безсилий меч", "По обидва боки від жони стояли кремезні, обвішані зброєю гридні. А проте вони залишились в городі. А землю пішов рятувати чоловік із книгою в руках..."

Хтозна, Можливо, ми колись нарешті усвідомимо це. І книжність і мудрість осінять шлях наш. А може, ми вже близько до того, коли тільки людина з книгою в руках врятує нас і утвердить на цій землі.

У "Кладці над прірвою" Сергія Синюка, яка має явні ознаки волинської літературної традиції, де виразно видно ту прірву бездержавності періоду середньовіччя, котра викликає відповідні асоціації й думки з приводу сьогодення, – не тільки запах епохи, а й слова. Того, що від Володимира Васильковича. Отого, що від княжої Волині.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити