polska

25 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.54
RUB:
0.40
NZD:
18.10
ILS:
7.25
MXN:
1.29
HRK:
4.14
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.08
EGP:
1.47
EUR:
30.56
USD:
26.23
HKD:
3.34
KRW:
0.02
BGN:
15.62
BYN:
13.10
THB:
0.79

Лобіст України і можливий президент Польщі. Політичний портрет Радослава Сікорського

24 вересня 2014 року новим Маршалом Сейму Республіки Польща обрано Радослава Сікорського. Цей польський політик відомий не лише як послідовний лобіст України на міжнародній арені, але й як людина з великими амбіціями. На думку експертів, у 2020 році він матиме усі шанси перемогти на президентських виборах.

Життєвий шлях Радослава Сікорського до вершин політичного Олімпу не був простим, а його біографія могла би стати непоганим сюжетом для пригодницького роману.

Радослав Томаш Сікорський народився 23 лютого 1963 року у місті Бидгощ (колишнє німецьке місто Бромберг) у родині Яна та Терези Сікорських. Його дід (по лінії матері) – Казімєж Пашкевич був директором школи у невеликому містечку Лохув. Дядько – Штефан Пашкевич у 1918-1919 роках брав участь у Великопольскому повстанні проти німецької влади, а потім у 1920 році воював з більшовиками (УНР та Польща тоді були союзниками).

Під час Другої світової війни брат бабусі Радослава Сікорського ксьондз Роман Зентарський був в'язнем концтаборів у Дахау та Бухенвальді.

Шкільні роки юного Радека випали на період глибокої кризи у ПНР, коли, як кажуть, "верхи не могли, а низи не хотіли" жити по-старому, а на політичну арену вийшла "Солідарність". У березні 1981 року у Бидгощі у ході проведення сесії воєводської ради цієї профспілки міліція побила її активістів, що викликало хвилю протестів у країні. Радослав Сікорський очолив учнівський страйковий комітет у ліцеї імені Людвіка Варинського, що стало першою сходинкою до майбутньої кар'єри і сформувало його політичні погляди.

У червні 1981 року Радослав як фіналіст мовної олімпіади виїжджає до Великої Британії з метою вдосконалення англійської мови (за іншою версією, яку розповсюджують його політичні опоненти, єврейська родина Сікорських емігрувала за кордон). За спогадами одного з друзів, Радек узяв зі собою багато листівок, плакатів і значків "Солідарності". Через деякий час він продав їх, а виручені гроші (60 фунтів стерлінгів) передав своїм товаришам.

13 грудня 1981 року генерал Войцех Ярузельський запровадив у Польщі режим військового стану (на думку деяких експертів, таким чином він спас країну від введення військ Організації Варшавського договору, як це раніше було з Угорщиною та Чехословаччиною). Тисячі поляків, які на той час перебували за кордоном, вирішили не повертатися на батьківщину. Подібне рішення прийняв і Радослав, звернувшись до британського уряду про надання йому політичного притулку. Отримав він його вже наступного року.

Узагалі, перебування такого собі пересічного втікача з "комуністичного раю" Радослава Сікорського на Туманному Альбіоні й до цього часу породжує дуже багато запитань. У 1983-1986 роках він навчався в одному з коледжів славетного Оксфордського університету, який закінчив із науковим ступенем бакалавра (спеціалізація – політика, філософія, економіка).

У студентські роки Радослав не лише гриз "граніт науки", але й із користю для себе проводив вільний час в елітарному товаристві. Його прийняли (!!!) до грона членів Буллінгдонського клубу, який об'єднував юнаків із родин британського політичного істеблішменту, прибічників правих поглядів. Членство у клубі можна отримати лише за рекомендацією особи, яка вже є його членом. Бути "буллінгдонцем" нелегко, - необхідно мати достатньо коштів, щоби пошити собі клубний мундир і оплачувати участь у гучних вечірках (а також відшкодовувати вартість розбитого посуду та меблів, що традиційно супроводжує зустрічі "золотої молоді").

Не втрачав часу молодий симпатичний поляк і на амурному фронті. У 1985 році у Лондоні він познайомився зі студенткою театральної школи Олівією Вільямс, з якою зустрічався протягом чотирьох років. Потім доля розлучила закоханих. Радослав активно зайнявся журналістською діяльністю, а Олівія стала відомою кіноакторкою. Заміж вона вийшла лише в 2003 році.

Отримання диплому збіглося у часі зі ще однією знаменною подією у житті Радека, - у 1986 році він прийняв присягу на вірність Її Величності Єлизаветі ІІ і став підданим британської корони.

Новоспеченому власникові паспорта, за висловом Владіміра Маяковского, "с двухспальным английским лёвою" та оксфордським дипломом треба було чимось заробляти на хліб. І він знаходить собі роботу, - не за фахом, але добре оплачувану (якщо залишитись живим!). У 1986-1989 роках Радослав Сікорський працює дописувачем (сучасною мовою – фрілансером) до низки серйозних британських видань, у тому числі Тhe Spectator, The Observer і The Sunday Telegraph. Його основний профіль – воєнний репортер, а країни, звідки він надсилає свої матеріали – Афганістан, Ангола, Югославія. У 1988 році Радослав отримав першу премію World Press Photo в категорії репортерських фотознімків за фото афганської родини, яка загинула внаслідок бомбардування.

Пізніше у книзі "Попіл святих. Подорож до Герату у військовий час" (побачила світ у 1995 році) Сікорський визнав, що до Афганістану він поїхав, щоби приєднатися до моджахедів. Ось що він пише у своїх спогадах: "Незабаром ми повинні були атакувати радянські казарми. ...Ми будемо атакувати пост, і скоро почнуть свистіти кулі. Швидше за все, хтось із нас загине... На моїх колінах лежить "калашников". Зброя додала мені спокою. Була війна, а у мене була зброя. ...Під час нічної атаки на казарми я розстріляв три обойми, але, як зрозумів, марно: усі кулі тільки відкололи крихти від кам'яних плит".

Мабуть, саме після цих подій Радослав вирішив, за висловом вже згаданого поета, "к штыку приравнять перо". Однак, на цей раз його репортажі принесли користь тим, проти кого він спочатку воював. Оскільки Сікорський описував використання ісламськими бойовиками ракет Stinger, це підтверджувало інформацію радянської розвідки про те, що США постачали афганцям зброю, а радники із ЦРУ проводили їх навчання у Пакистані.

До речі, про розвідку. Якщо хтось скаже, що у часи "холодної війни" можна було працювати кореспондентом у "гарячих точках" і не мати зв'язків зі спецслужбами, - не вірте йому!

Молодий журналіст поступово набув широкої популярності, навіть за океаном, тому у 1989 році його запросили працювати на американське видання National Review, висвітлювати події в Афганістані, потім – в Анголі.

Кінець 1980-их років знаменував собою початок нової ери у світовій історії: впав Берлінський мур, у Польщі була легалізована "Солідарність", влада поступово переходила до рук опозиції. Радослав Сікорський повертається на батьківщину і у 1990-1991 роках працює варшавським кореспондентом британської газети The Sunday Telegraph. Одночасно він отримує посаду радника Руперта Мердока, представляючи інтереси його компанії News Corporation у Польщі. Однак, поради недосвідченого в бізнесі Сікорського не допомогли відомому медіамагнатові створити власний комерційний телеканал у цій країні.

У лютому 1992 року у житті Радослава Сікорського відбулися кардинальні зміни. Його призначають заступником міністра національної оборони РП (міністром був Ян Парис – соціолог за освітою). Погодьтеся, - непогане кар'єрне зростання для фактично рядового журналіста, якому виповнилось 29 років! Це призначення стало причиною політичного скандалу, проти нього виступив навіть президент РП Лех Валенса. А військова контррозвідка, зацікавившись подвійним громадянством високопосадовця, розпочала його оперативну розробку (щоправда, вже після його відставки).

Матеріали справи під умовною назвою "Шпак", зібрані Військово-інформаційними службами у період із жовтня 1992 року до лютого 1995 року, були розсекречені у 2006 році за наказом Сікорського, який тоді очолював МНО РП.

Перше перебування Радослава Сікорського у стінах військового відомства тривало всього близько 3 місяців. Він був змушений залишити посаду у червні 1992 року після відставки уряду Яна Ольшевського. Але саме в цей час був підписаний пакет документів щодо виведення Північної групи військ колишнього СРСР з території РП, а Польща чітко задекларувала намір приєднатися до НАТО. А за ініціативою заступника міністра, польські офіцери почали на своїх мундирах носити нашивки із зазначенням прізвищ (згідно зі стандартами Альянсу). У результаті від міністерської "старої гвардії" Сікорський отримав прізвисько "Радек-нашивка".

Посприявши закладенню підвалин євроатлантичної інтеграції Польщі (проти чого потім не заперечували ні лівий уряд, ні президент РП екс-комуніст Александр Квасьнєвський), Радослав Сікорський на декілька років випав із польської політики. Але журналістський досвід, прекрасне знання англійської мови (та й статус колишнього заступника міністра) допомогли йому непогано заробляти на шматок хліба.

Додати коментар


Захисний код
Оновити