polska

25 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.54
RUB:
0.40
NZD:
18.10
ILS:
7.25
MXN:
1.29
HRK:
4.14
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.08
EGP:
1.47
EUR:
30.56
USD:
26.23
HKD:
3.34
KRW:
0.02
BGN:
15.62
BYN:
13.10
THB:
0.79

Пам'яті невідомого сержанта

Дивна система сполучених посудин спостерігається в інформаційному просторі Євразійського материка. Як тільки східні наші сусідоньки, зі скреготом зубів визнають якесь досягнення України - антиукраїнська піна закипає в окремих медіях Центральної та Західної Європи. От і нині: ще не стихла в мікрофонах вібрація після визнання Російською Федерацією парламентських виборів в Україні, як на польських сайтах активізувалися "ревнителі пам'яті найстражденнішого народу".

Правду сказати, накопичуються вони здебільшого у відстійниках коментарів, а на помітнішу сцену виходять на таких маргінальних та малописьменних сайтах, котрі навіть "Правий сектор" вважають... проросійською партією. Та й в тих дописувачів з під катовіцьких та познанських нікнеймів раз по раз виповзає нижегородський та ленінградський акцент.

Проте є серед активістів отієї перманентної антиукраїнської істерії і громадяни Польської Республіки з числа тих, котрі за влучним висловом Ярослава Івашкєвіча "нічого не забули й нічому не навчилися".

Тому передбачаю, що найближчим часом нам доведеться побачити ще одну хвилю широкого резонансу у вузьких колах, коли "патентовані патріоти кресів" розмахуватимуть все більшими цифрами жертв та все дошкульнішими гаслами, видадуть ще кільканадцять книг про "людобойство на кресах" в яких ще кілька разів передрукують з довоєнного польського підручника психіатрії фотографію убитих збожеволілою матінкою і нею ж прикручених колючим дротом до дерева циганчат, відкриють "коштом громадськості" кілька стел і пам'ятних дощок. А наші "друзі та адвокати" раз по раз максимально демократично підказуватимуть нам які пам'ятники варто прибрати з вулиць західноукраїнських міст, і як слід би перейменувати самі вулиці, забуваючи при цьому про дизайн купюри в п'ятдесят злотих, та топоніміку своїх населених пунктів.

"Відплатні акції" по цей бік кордону традиційно включатимуть дві-три книги місцевих дослідників, менш досконалі поліграфічно, хоча й не менш ґрунтовні від польських фоліантів, кілька наукових конференцій та круглих столів. Ну може ще якісь акції праворадикальних партій та організацій, розраховані більше на само піар, картинка з яких негайно потраплятиме на російські та проросійські телеканали...

І дуже шкода, що за порахунками на теми "хто першим почав" і "хто більше втратив" обидві сторони не матимуть часу згадати справжніх героїв кількасотлітньої україно-польської драми. Наприклад - невідомого сержанта армії Галлєра, бувальщина про якого вже дванадцять років не дає спокою автору цих рядків.

Восени 1919 року, коли Українська народна республіка через силу, але зупинила наступ більшовиків, їй в спину вдарила гартована в боях першої світової армія Галлера. Але селяни східної частини Кременецького повіту (нині це - Шумський район Тернопільської області) сприйняли це тріумфальний марш як окупацію і підняли повстання. Кілька разів переходило з рук у рук повітове містечко Шумськ. Вражаючими свідченнями про ті події стали роман Уласа Самчука "Волинь" та його ж цикл оповідань "Месники". Самчука недаремно називали літописцем двадцятого століття. Навіть в художніх своїх творах він практично не вдався до авторських вимислів, віддаючи перевагу невигаданій прозі життя. З роману-трилогії "Волинь":

"У Шумську на греблі засіло кількох хлопців з кулеметами, які випустили кілька стрічок по "галєрчиках", що саме входили до містечка.

У Людвищах ніби гурт хлопців з рушницями напав на відділ війська. Кількох підстрілили. Військо втікло. Що буде далі, невідомо. Всі чекають і сподіваються, що прийдуть петлюрівці".

Проте Армія УНР до Волинського Тернопілля восени 1919 року не дісталася. Натомість стабілізація лінія фронту дозволила полякам приділити увагу і сили ліквідації повстання, яке бушувало в їхніх тилах вже три тижні.

З наказу командира 5-ї Львівської дивізії піхоти генерал-підпоручника Владислава Єнджеєвського:

"Для врегулювання організації частин і остаточної ліквідації локального становища зосередити на основі командування галицького фронту в районі Вишнівця-Шумська 10 бригаду піхоти, до якої тимчасово долати 2 батарею 5 полку польової артилерії, ескадрон кінних стрільців, польовий госпіталь 5ї дивізії (колишній 603), епідемічну колону № 14, обозну колону № 63.

Полковник Шимчук буде керувати акцією придушення заворушень...

У випадку виявлення вогнища заворушень або місця розташування загонів повстанців використати найсильніші частини для придушення, вірніше - їх знищення. Причому необхідно спрямувати їх так, щоб оточити повстанців з усіх боків, не дати навіть одиницям змоги втекти.

Необхідно старатися викрити агітаторів, дізнатися з чиєї ініціативи виникло повстання, а також чи хто матеріально підтримував заворушення".

Для широких кіл польської громадськості Владислав Єнджеєвскій для наших сусідів тільки герой оборони Львова і жертва Катині.

Але от як виконання його наказу згадувала Харитина Омелянівна Штурма (1911р.н., с. Жолобки. Запис П. Фурсіка):

"...Приїхали рано, вдосвіта оточили село. Не випускали нікого, але тільки впускали....

Поставили щось таке на трьох лапках (кулемет). Привели на ту долину до дроту. І сказали - хрестіться. Оберніться до дроту. І вони повернулись до дроту і перехрестилися... З кулеметом стояв поляк і воно не стріляло на наших... Прийшли ще двоє чи троє, того відтиснули і кулемет застрочив. І вони почали падати наознак... Ходив один, і которий ворушився - добивав. І бігом - на підводи і поїхали на Шумськ. А сказали, щоб ніхто не чіпав убитих.

Зійшлися люди. Витягали кожен свого..."

Ці спогади були записані 1969 року, в п'ятдесяту річницю повстання. Проте початковий ентузіазм райкомівських інструкторів скоро пригас: хтось пригадав, що повстання описане в Самчуковій «Волині», а відтак не може бути використане як чергова «сторінка славного революційного минулого краю». Зібрані в селі спогади вдалося опублікувати тільки в районній газеті. І тільки 1999 року.

Серед них - історія того поляка, який стояв за кулеметом і не стріляв у зігнаних під приціл селян. Сержант-кулеметник відмовився стріляти у беззбройних. А після того як екзекуцію виконав поручнік, несхвально висловився, що не солдатське це діло... За що й поплатився. Пан поручнік вихопили шаблю і ...

Пишу ці рядки - і сподіваюся на чудо: а раптом архіви зберегли ім'я сержанта, який знехтував солдафонською дисципліною і проявив найвищу людську мужність. В історії воєн повно, за влучним висловом Олександра Довженка, пам'ятників генералам і їхнім коням, але майже нема згадок про справжніх героїв.

Тож хай ці рядки стануть пам'яттю про невідомого сержанта, чий приклад може сказати так багато нам, сьогоднішнім по обидва боки кордонів і барикад...

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити