polska

22 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.49
RUB:
0.40
NZD:
18.01
ILS:
7.25
MXN:
1.28
HRK:
4.11
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.01
EGP:
1.47
EUR:
30.35
USD:
26.30
HKD:
3.35
KRW:
0.02
BGN:
15.51
BYN:
13.10
THB:
0.79

Бальцерович і його "шокова терапія": як усе відбувалося

У 1991 році, коли Україна щойно проголосила незалежність, цей чоловік уже встиг пробігти половину зі своїх "800 метрів". Він бігав на цю дистанцію у молодості, і перший раз на посаді віце-прем'єра і міністра фінансів пробув 800 днів. Продовжити розпочате Бальцерович зміг лише у вересні 1997 року, коли після перемоги на парламентських виборах правих партій йому знову запропонували ці два портфелі. Однак цього разу в уряд прийшов не професор Лєшек Бальцерович, якому запропонували контракт, а лідер третьої сили на польській політичній сцені – ліберальної партії "Унія Свободи".

Метаморфоза, що сталася з Бальцеровичем за час його відсутності в уряді, була наслідком здійсненого протягом тих перших 800 днів і переосмисленого після відставки. Повернувшись 1992 року до викладацької та наукової роботи, він вже розумів, що назавжди залишається заручником прожитого і пережитого за останні три роки і вже ніколи не зможе позбутися відчуття потреби повернутися туди, де з допомогою знань і досвіду можна впливати на процеси важливі, масштабні, якщо не сказати – історичні. Це не був душевний стан людини, закинутої на верхівку влади певним збігом обставин і цими ж обставинами одного дня звідтіля скинутої. Це була залежність від післясмаку участі в епохальних подіях і від можливості мати доступ до механізмів, із допомогою яких ці події творити.

Сама по собі влада, а слава – й поготів, Бальцеровича цікавила мало. Він не любив публічних виступів, а якщо й доводилося виступати з високих трибун, то говорив стисло, послуговуючись манерою стриманою, позбавленою будь-якого емоційного начала. Його не часто можна було побачити на телевізійних екранах. Професор не зносив багатослів'я і тривіальності у висловлюваннях, через що завжди залишався людиною, яка керується, передовсім, слушністю ухвалених рішень, а вже потім – їх політичною доцільністю. У цьому була сила, але водночас – і слабкість Бальцеровича-політика.

1998 року на виборах до органів місцевого самоврядування його партія "Унія Свободи" втратила значну кількість голосів виборців і опинилася на четвертій позиції. Складалася парадоксальна ситуація: здобутки реформ, батьком яких одноголосно визнавали Бальцеровича, були очевидними, а ось його політика – непопулярною. Стабільне економічне зростання (за останні п'ять років в середньому близько 5,7 %) змінило життя більшості поляків на очах. 1998 року вони посідали шосте місце в Європі за кількістю придбаних автівок, почали користуватися мобільними телефонами більше, ніж, скажімо, британці. 2000 року середня заробітна платня по країні складала 487 дол. США. Це було вище, ніж в Чехії ($ 345) та Угорщині ($ 307), рівень життя в яких у 1990 році був значно вищим, ніж у Польщі. За цими показниками в Центральній Європі Польщу випереджала лише Словенія ($ 881)та Хорватія ($ 608). У Польщу прийшли потужні інвестиції, в тому числі великий банківський капітал. На середину 2000 року загальна кількість інвестицій перевищувала тут 43 млрд. дол. США. Країна здобула членство в НАТО і взяла курс на входження в Європейський Союз. Чи ці здобутки не переконували у тому, що реформи було проектовано і втілено правильно?

З іншого боку, невідповідність між реальними успіхами та суспільними настроями не була чимось із категорії соціальної патології. В умовах посткомуністичних країн творити новий політичний та економічний лад можна, лише просуваючись проти течії, свідомо зважуючись на кроки, які викличуть невдоволення значної частини суспільства. Це означає, що реформатор, за умови, що він справді переконаний прихильник, а не імітатор радикальних змін, наражатиметься на небезпеку здобути серед співвітчизників недобру славу. Відповідно він і його партій ризикуватимуть залишитися поза парламентом. Але тоді, у вересні 1989 року, коли все щойно розпочиналося, новопризначений міністр фінансів Польщі над цим не замислювався.

Щойно місяць перед тим він пакував валізки, збираючись до Англії, де на економічному факультеті політехніки North Staffordshire повинен був читати курс лекцій порівняльного аналізу економічних систем. Їхати не хотілося: у Польщі всі жили в очікуванні великих змін. 4 червня 1989 року за результатами перших майже демократичних виборів опозиція провела до Сейму всіх своїх кандидатів і 99 відсотків – до Сенату. Це означало, що Польська Об'єднана робітнича партія втратила владу. Спроби сформувати уряд, на чолі якого став би представник комуністів генерал Кішчак, завершилися провалом. Тоді народилася відома формула Адама Міхніка "Ваш президент – наш прем'єр". Лех Валенса запропонував кандидатури Броніслава Геремика, Яцека Куроня і Тадеуша Мазовєцького. Щодо перших двох, було відомо, що їх не підтримає костел. Таким чином, на чолі уряду стала одна з головних постатей польської інтелектуальної опозиції Тадеуш Мазовєцький.

У Польщі він був відомий з кінця 40-х, коли його, студента-юриста, виключили з Варшавського університету за співпрацю з католицькими виданнями. Відтоді ім'я Мазовєцького незмінно було присутнє серед прізвищ відомих католицьких інтелектуалів, об'єднаних навколо краківського тижневика "Тигоднік повшехни". З 1957 року почав видавати місячник "В'єзнь", головним редактором якого залишався впродовж тривалого часу. У 1961 році як представник легальної, але нечисельної опозиції, обраний до польського парламенту. Протягом наступних двадцяти років залишався уособленням інтелектуального спротиву діючій системі.

Бальцерович не брав безпосередньої участі у роботі "круглого столу", проте допомагав у підготовці його засідань, а згодом писав економічну частину expose прем'єр-міністра Тадеуша Мазовєцького. Йому здавалося, що свою роль він виконав і тепер настав час інших.

Готуючись до від'їзду, перебрався з родиною у невеличкий будиночок під Варшавою, де засів за книжки з економіки і повністю поглинув у підготовку до викладацької роботи в Англії. Від'їзд планувався на 5 вересня, і в кінці серпня Бальцерович повернувся до Варшави. У столиці панувала атмосфера небувалого піднесення – формувався новий уряд.

29 серпня Бальцерович зустрівся з давнім приятелем Стефаном Кавальцем і той сказав, що кілька днів тому телефонував до нього Вальдемар кубинський, якого обидва знали ще з 1981 року, коли той працював заступником редактора тижневика "Солідарність", і з яким брали участь у підготовці expose Мазовєцького. Кучинський тепер перебував в оточенні прем'єра, і, зі слів Кавальця, говорив йому щось стосовно пропозиції для Бальцеровича. Про що докладно йшлося – Кавалєц не знав, однак інтуїція підказувала Бальцеровичу, що в його житті невдовзі можуть відбутися серйозні зміни і не десь в Англії, а тут, у Польщі.

Кучинський зателефонував до Бальцеровича вже наступного дня, і вони домовилися про зустріч. Бальцерович хвилювався, однак зовні залишався, як завжди, незворушним, щоби не сказати – підкреслено стриманим. "Напевно, – думав він, – Мазовєцький підшукує собі радника з економічних питань". І якщо це так, він пристане на його пропозицію. Але виявилося, що йшлося про інше.

- Прем'єру потрібна людина на посаду міністра фінансів. Він хотів би бачити на цьому місці тебе. Що ти на це скажеш? – повідомив кубинський "просто з мосту".

Міністром фінансів? Згадуючи ту розмову, а властиво – тих кілька фраз, що їх промовив Кучинський, Бальцерович у спогадах не описує свого внутрішнього стану в момент для його долі поворотний. А питання стояло руба: він має можливість перейти з категорії тих, хто все життя лише радить, у категорію тих, кому радять, і хто ухвалює рішення самостійно. При тім рішення, що матимуть вплив на долю мільйонів людей, можливо – не лише співвітчизників.

Додати коментар


Захисний код
Оновити