polska

22 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.49
RUB:
0.40
NZD:
18.01
ILS:
7.25
MXN:
1.28
HRK:
4.11
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.01
EGP:
1.47
EUR:
30.35
USD:
26.30
HKD:
3.35
KRW:
0.02
BGN:
15.51
BYN:
13.10
THB:
0.79

Культура і kultura (не вельми веселі нотатки)

Кілька років тому, гуляючи Вроцлавом зі знайомою викладачкою університету й розмовляючи про тривалі й непрості українсько-польські стосунки, я раптом, несподівано навіть для себе, спромігся на таке визначення: ми, українці й поляки дуже потрібні, навіть необхідні одні одним. "На вашому прикладі ми, українці, можемо бачити, як було б у нас, якби нам вдалося, а ви, поляки, можете на нашому прикладі бачити, як було б у вас, якби вам не вдалося".

Звісно ж, думка ця тезова і дещо поверхова. Але полякам і справді вдалося протягом вже минулого ХХ сторіччя виборсатися з-під уламків трьох імперій і створити свою, польську державу. Оминемо той факт, що було їм дещо легше – бо у здобутті тих "полегшень" є їхня власна чимала заслуга. Мали і зберігали свою еліту, не русифіковану, не онімечену, мали народ, якому постійно нагадувалося про славну минувшину, мали інтелектуалів, провідників. Розвивали мистецтво, літературу. Ми, українці, теж мали все це – але в далеко менших масштабах. І до наддержави були ми значно ближчі, буквально під боком, буфером між Росією і Європою. Та зараз явно не час на всілякі нарікання. Кращим тому підтвердженням є, мабуть, побутова картинка з Варшави – там в самому центрі, на Ринку якось довелося спіткати такого собі фріка вже далеко не молодого віку (явно за 50), який грав на гітарі (не на балалайці!) російських пісень типу "Очи черне", а зібравши навколо себе юрбу цікавих, почав показувати їм давні, ще царських часів поштові листівки з краєвидами Варшави і російським підписами на них: "Вот, смотрите, раньше это всё было русское!" Публіка роздивлялась листівки, слухала кумедного чоловічка, усміхалась, дехто кидав йому 50 грошів чи й цілу злотувку. Він був безпечний, той забавний московит, як, наприклад, португалець у Бразилії, який би раптом почав розповідати, що все це раніше колись було португальським.

Серед моєї власної невеликої колекції теж є кілька подібних листівок, де на звороті можна прочитати, наприклад: "Варшава. ул.Новый Свът". Але від того Nowy Swiat не перестає бути польською вулицею в польській столиці. І в польському ж фільмі "Дівчата з Новолипок" ("Dziewczęta z Nowolipek", 1985 р.) я іще школярем зауважив, як випускниці дівочої школи тримають в руках атестати-свідоцтва, вписані російською мовою, іще з усіма тими ятями і єрями. Проте, Польща залишалася Польщею, навіть під російським пануванням. Що ж до України, то ми з вами прекрасно знаємо ситуацію, яка панувала в нас і до, і після більшовицької революції. А загальна культура народу доволі таки прямо й безпосередньо впливає і на добробут, і на рівень життя в країні. Певно, саме і з цієї причини також сьогоднішня Польща має кращі дороги, вищі заробітки і ще багато переваг, які в сумі називаються "європейським стилем життя". До них, цих переваг належить, наприклад, і ступінь стресовості суспільства. Мається на увазі внутрішня емоційна налаштованість, доброзичливість, приязнь – усе те, чого нам так часто і гостро бракує в повсякденному житті.

Щоразу, відвідуючи наших найближчих західних сусідів, зауважуєш ті невеликі, але насправді значні деталі, в яких і полягає, здається, різниця між двома народами, чиї шляхи протягом століть співпадали не завжди. Порівняно вища (принаймні, не так сильно пригнічувана) національна самосвідомість на сьогодні дала "на виході", як то кажуть математики, значно вищу увагу та інтерес до свого рідного, вітчизняного, себто польського мистецтва. Принаймні, на польських ефем-радіостанціях про жодне засилля не те щоб російської, а навіть американської "попси" не йдеться. Вітчизняні (польські!) виконавці збирають великі зали й стадіони. Книги сучасних (польських, польських!) авторів швидко знаходять свого читача та набирають наклади по кілька сотень тисяч примірників. Так, шановний читачу, не кілька сотень, і не кілька тисяч – кількасот тисяч! В Україні, певно, жоден автор, із Ліною Костенко включно, таких тиражів не збере, певно, ще багато років. Своїх, вітчизняних митців – не розкручених естрадних зірок, а серйозних, поважних класиків – поляки впізнають на вулицях, і ставляться до них з повагою й шанобою. Чи хто впізнає у Києві блискучого прозаїка Валерія Шевчука? Нещодавно поет і перекладач Адам Поморський видав свій переклад "Фауста" Ґете – і це вже шостий (якщо не сьомий) переклад цього шедевра польською мовою. А скількома перекладами "Фауста" можемо похвалитися ми? У Польщі всі подібні публікації отримують широкий суспільний резонанс: часописи друкують обширні, грунтовні рецензії, причому роблять це не за два-три місяці (роки) після виходу твору у світ, а негайно, найближчими тижнями. Обговорення помітних книг, п'єс, фільмів, опер і балетів відбуваються на телебаченні, до них залучаються провідні інтелектуали Польщі, а також симпатики польської культури з-за меж країни. Театри регулярно збирають аншлаги, про наповненість концертних залів уже згадано вище. Дві величезні відкриті естради – в Зєльоній Ґурі і в Ополю – протягом теплої пори року проводять кілька грандіозних фестивалів: рокових, естрадних, диско-поло і ще бозна-яких. Юрми фанатів мандрують країною, сплять у наметах, щоб хоч би здалеку подивитися на своїх кумирів – від уже практичної "мармурової" Марилі Родовіч, до молодих, не розкручених, щоби потім переповідати своїм дітям: а я був на їхніх перших концертах. Звісно ж, і в Україні культура молодіжних фестивалів останніми роками значно розвинулася й виросла, проте і надалі масштаби доволі таки несумісні.

Не хочеться збиватися на банальності, але у Польщі – польськомовна преса. Виключно.

"Gazeta wyborcza" і "Rzecz Pospolita" мають знову ж таки шестизначні наклади. А як у нас із українською пресою?

Хто там лідер по тиражах – ті самі "Сільські вісті"?

Насамкінець у цих не вельми веселих роздумах пригадалася сцена, котру доводилося спостерігати неодноразово, повертаючись зі східної Польщі на батьківщину. Сідаючи зі співвітчизниками (переважно — заробітчанами) до автобуса, одразу ж занурюєшся в їхні розмови про розміри оплати та умови праці, й непомітно опиняєшся вже на самому кордоні. Прикордонний перехідний пункт Ягодин-Дорогуськ на Волині – це тема для окремої повісті, якщо не роману. Проте зараз – лише один, хоча й вельми показовий епізод, котрий повторюється щоразу, з року в рік. Перед шлагбаумом на польському боці до автобуса входить молодий сержант "стражи гранічней". Він усміхається пасажирам, каже всім "dzien' dobry", а потім перераховує пасажирів – такий порядок. Ну а вже за кількасот метрів, на східному березі Бугу в салон зазирає чи то невиспаний, чи просто невдоволений життям український сержант-прикордонник.

Він обводить салон своїм не вельми приязним поглядом і тицяючи пальцем, бурмоче: один, два, три...

Якщо хто не зрозумів – український сержант не вітається.

Він тільки рахує пасажирів.

Хто там казав щось про культуру?

Олександр Ірванець, Київ

Додати коментар


Захисний код
Оновити