polska

25 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.54
RUB:
0.40
NZD:
18.10
ILS:
7.25
MXN:
1.29
HRK:
4.14
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.08
EGP:
1.47
EUR:
30.56
USD:
26.23
HKD:
3.34
KRW:
0.02
BGN:
15.62
BYN:
13.10
THB:
0.79

Жити і вижити, повернутися звідти, звідки не повертаються

Leg staryjІван Романчук. Перші кроки на волі. Колима. Сопки. 1952 рік.

 

Як вижив тато в таборі за часів воєнної Колими – то лише промисел Божий і материнська молитва. Ті місця у часи ГУЛАГу називали "Колима, звідки не повертаються". Наука діда Стефана тяжко працювати, але шукати, наполегливо шукати нового шляху в житті, не тільки дозволила вижити, але й будувати родинне гніздо за правилом "кожен крок – тільки вгору". Першим кроком на волі був крок до освіти – вступив до гірничого технікуму в Магадані, отримав диплом інженера. У Магадані це було реально, там всі були однакові, всі – колишні зеки. Це тут, на "материку", їм був закритий шлях до вищої освіти, і не тільки їм, політичним "зекам", а й дітям, що мали у паспорті клеймо – місце народження. Але це вже не татова, а моя власна історія...

На Колимі жили по-різному. Хто радів довгожданій волі і намагався надолужити недопите і недожите, хто дерся угору, зціпивши зуби, намагаючись вирватись за червоні прапорці заборон.

Не вірте тим, хто тужить за "чесними" сталінськими часами. І в ті часи гроші вирішували чимало. Але кожен мав вибір – вкрасти чи заробити? Тато заробляв. Чим? Фотоапаратом. Намив золота на новенький "ФЕД" і робив фото на паспорт, фотографував друзів, які хотіли надіслати батькам звісточку з далекого краю. Мав свою фотолабораторію – проявляв, закріплював, витрачаючи на це шматок ночі.

Що значить – "намив золота"? Нічого складного. Влітку брав лоток і йшов на берег річки Теньки, за кілька годин намивав золотого піску в пляшечку з-під пеніциліну, за неї платили 90 копійок.

А згодом збудував... теплицю! Незвичайну. На Колимі – вічна мерзлота, земля влітку прогрівається сантиметрів на 20-30. Стелажі, на які насипали землю, були на метр від землі, а під ними – труби з гарячою водою. Вся ця система опалювалася звичайною піччю, яку треба було палити тричі на добу. Вистачало один раз проспати – і прощай, врожай. Росіяни насміхалися, пригадую, сусіди кпинили: "Еті хахли гдє хочешь огород развєдут!", але огірки та помідори їли з великою охотою.

Leg-dyt1У нашій теплиці.

Спитаєте, і до чого тут Лєгніца? А до того, що в першу мою закордонну мандрівку ми їхали з татом на машині. А в ті часи, в шістдесяті, "рускій на самоході" – то було велике диво, мало хто міг дозволити собі таку розкіш.

Липень 1969-го. На пункті пропуску на кордоні – ані живого духа. Ми з татом і наш бадьоренький "Москвич", якого ми ніжно називали москаликом. Дорога... "От у них дороги – хоч яйцем коти!" - сумно жартував тато.

leg avt

А ще... Ну, серйозній пані, як-от авторка сих рядків, не надто личать спогади такого штибу, та не стримаюся-таки. У першу мандрівку до цьоці Стефці тато подався з мамою. Мама знала польську мову, то все було добре. А тато польською не розмовляв, я – тим паче, тому на кордоні довелося отримати консультацію. Тато попросив якогось офіцера-прикордонника, як йому польською питати дорогу на Вроцлав. Красень-офіцер з усмішкою відповів... перепрошую поважного панства, але з пісні слова не викинеш... він порадив "рускому" так: "Нєх пан пита: "Гдзє я мам пєрдоліць на Вроцлав?" Ну, що мій тато тямив у польських жартах? Так і питав... І дивувався, що якась старша пані дістала шоку й утекла, не відповівши, якась молодичка пхинькнула, засміялася і побігла собі... Аж нарешті старший пан пояснив і куди нам їхати на Вроцлав, і чому не варто в такий спосіб запитувати у перехожих... Ой, треба було бачити в ту хвилину тата... Елегантний пан, у білій сорочці, кантом на штанях муха крила на льоту обтинає, а комар може зарізатися на смерть, і тут – "гдзє я мам..." Ну, насмішив нас прикордонник на довгі роки.

А потім був Краків... Татові слова біля пам'ятника Міцкевичу: "Народ, що поставив на головній площі міста пам'ятник поету, має велике майбутнє!" На головних майданах нашої країни стояли тоді монументи катам і тиранам.

Вавель. З Вавеля народилася моя нестримна спрага до нових місць, любов до подорожей, яка з роками тільки посилюватиметься.

Цілий день ми присвятили цій величезній скарбниці, обійшли все, що могли – костьол, дзвіницю, палацові покої, Крипту Вєщув... Дивно було бачити мармурові чи металеві саркофаги, а надто – маленькі, дитячі... Тут поховані Копернік, Костюшко, Міцкевич, Словацький... Питала – а що ж треба зробити для свого народу, щоби заслужити таку честь?

Тато хотів неодмінно побувати у крипті Пілсудського, але туди чомусь не пускали. Згодом охорону зняли. Виявилося, що крипту відвідував генерал де Голль. Помилувалися вінком, перев'язаним стрічкою в кольорах французького прапора, який він щойно поклав на мідний саркофаг. Вийшли нагору. Біля костьолу генерал саме прямував до машини. Високий, дуже худорлявий, у військовій формі. На той час він уже не був президентом Франції, але назавжди залишився Шарлем де Голлем, людиною, що відродила Францію з попелу, зняла з французів тавро колабораціоністів, змусила повірити у майбутнє. Мон женераль, зустрінемося в Парижі!

Leg-pam

Ще одне зі сильних вражень – зустріч із родиною. І перегляд у прямому ефірі по телебаченню висадки американських астронавтів на Місяць. Маленький крок однієї людини – величезний стрибок для людства. Я бачила це в прямому ефірі. Розповідала в школі – ніхто не вірив.

Зворотний шлях. Десь у Катовіце нашу машину зупинили – у радянські часи полюбляли влаштовувати паради з нагоди радянських свят. Кілька годин мусили перечікувати, поки відкриють головну вулицю для проїзду. Поруч стояла машина якогось чеха. Побачив номери СРСР, спершу вовком дивився на батька, потім заговорив... Скільки болю, скільки образи! Щойно минулого року "братні" радянські танки чавили гусеницями "празьку весну". Глибока, незагойна рана в серці чеського народу. Ще й досі літні чехи відвертаються, почувши російську мову у Празі. Тато довго пояснював, на чиєму він боці і що думає про тих, хто наказав придушити повстання. Наприкінці обнялися, потиснули руки...

Історія повторюється. У часи випробувань добре видно, хто тобі справжній друг. Коли розпочався Майдан, польські вулиці прикрасили українськими прапорами на знак підтримки. І забули колишні історичні суперечки, які вміло підігрівало проросійське лобі. Україна має зараз багато друзів у світі, і Польща, з якою воювали наші предки, виявилася вірною сестрою у часи, коли дружба перевіряється кров'ю. От воно і вийшло на поверхню – хто кому Каїн, а хто – Петро...

Всього один вечір у польській Лєгніці. Тут жила колись моя родина, розвіяна вітром історії. Кузинка Вєслава давно померла. Де вони тепер, Зигмунт Шостак, Міречка, Пьотрусь? Листи повернулися, адресат за старою адресою не проживає...

Всього один вечір. А стільки спогадів... І дві дороги – на Захід, у майбутнє, і на Схід – у минуле.

 

 

Коментарі  

+1 # Леонид Лихолат 15.08.2014, 18:09
Потрясающе. Читал взахлеб ! Нет, не читал. Проглотил. Спсибо огромное.
Відповісти | Відповісти цитуючи | Цитата