polska

22 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.49
RUB:
0.40
NZD:
18.01
ILS:
7.25
MXN:
1.28
HRK:
4.11
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.01
EGP:
1.47
EUR:
30.35
USD:
26.30
HKD:
3.35
KRW:
0.02
BGN:
15.51
BYN:
13.10
THB:
0.79

Що очікує Грузію на Уельському саміті?

 

Минуло вже шість років від початку так званої "п'ятиденної війни" з Росією – найбільш серйозного випробування для національної безпеки Грузії з часу конфліктів у Південній Осетії та Абхазії на початку дев'яностих років. Стільки ж років і неприємному "осаду", що залишився у грузинських політиків та їхніх молдавських і українських колег після Бухарестського саміту 2008 року. Відтоді Грузія зазнала чималих політичних трансформацій: зміна правлячої еліти, невдалі спроби налагодити відносини з Росією і грати роль мосту між Євразією та Європою. Проте ситуація навколо самопроголошених сепаратистських утворень Абхазії та Південної Осетії не змінилася.

Грузія, незважаючи на значний оптимізм серед прихильників партії влади "Грузинська мрія", так і не змогла знайти підходу до кремлівських господарів місцевих сепаратистів і дійти згоди "мирним шляхом". Росії так і не вдалося домогтися визнання даних псевдодержав з боку більшості міжнародного співтовариства, не рахуючи Науру, Нікарагуа та Венесуелу, які зацікавлені у співпраці з РФ з економічної точки зору.

От тільки яку економічну вигоду отримала Росія від утримання під власним контролем соціально й економічно нестабільних Абхазії та Південної Осетії? Абсолютно нічого, окрім збільшення власного військового контингенту на їх території. Російська геополітична експансія на пострадянському просторі та дестабілізація внутрішньополітичної ситуації в Україні сповна дали зрозуміти світовому співтовариству тактику Кремля – пособництво проросійському сепаратизму на території сусідніх держав заради створення геополітичного бар'єру їхній євроатлантичній інтеграції і виходу НАТО до кордонів Митного союзу. Цілком зрозуміло, що незважаючи на активні геополітичні зміни в євроатлантичному регіоні та посилення ризику утворення вогнищ нестабільності на східних флангах НАТО, європейські члени альянсу залишаються консервативними щодо критеріїв членства у цьому військово-політичному блоці. Наявність у держави проблем із територіальною цілісністю та заморожених конфліктів суперечить ключовим положенням Атлантичного договору і унеможливлює вступ до НАТО. Навіть якщо територіальна цілісність була порушена в ході несанкціонованої інтервенції, а конфлікт перебуває в періодичній ескалації, залежно від змін зовнішньополітичного курсу держави. Прецедент сепаратизму у грузинських регіонах Абхазії та Південної Осетії не є виключенням в даному контексті.

Хоча грузинська політична еліта позитивно оцінює рівень підготовки Грузії до ініціації процедурних моментів вступу до НАТО на вересневому саміті в Уельсі, відкидати можливість повторення розчарувань Бухаресту передчасно.

Не випадково у розпал збройного конфлікту на Донбасі офіційний Вашингтон надав Грузії, а також Україні та Молдові, статус "союзника США поза НАТО". Це означає, що Білий дім має можливість проводити односторонню активізацію співпраці у військово-технічній сфері, у сфері національної безпеки та оборони з Грузією і навіть санкціонувати надання її уряду прямої та безпосередньої військової допомоги у випадку зовнішньої агресії проти її територіальної цілісності. Подібний політичний "реверанс" США, націлений на попередження випадкової ескалації конфліктів на території Грузії, на тлі українських подій. Але яка в цьому потреба, якщо деякі експерти прогнозують надання Грузії та іншим державам кандидатам членства в НАТО на Уельському саміті? Потрібно розуміти, що носіями статусу "союзник США поза НАТО" у своїй більшості є держави, які географічно не належать до євроатлантичної зони, що розтягнулася від Північної Америки до берегів країн, котрі омивають моря басейну Атлантичного океану. Це стосується Австралії та Нової Зеландії, які є союзниками США в більшості військових кампаній під егідою НАТО. Союзництво зі США поза НАТО можливо і в тому випадку, коли атлантична держава має невирішені конфлікти чи проблемні моменти з чинними членами Північноатлантичного альянсу. Досить характерним є прецедент Аргентини, яка має невирішений територіальний спір із Великобританією щодо Фолклендських островів.

Можливо, президент США Барак Обама поширив статус "союзника поза межами НАТО" і на Грузію, державу, яка не цікавить в межах альянсу європейських «друзів» Росії – Німеччину, Францію та Італію. Ці європейські держави зацікавлені в якомога швидшому врегулюванні дестабілізованої проросійськими сепаратистами ситуації в Україні та намагаються переконати перших осіб РФ «злізти з пальм» і докласти зусиль до збереження уламків нещодавнього активного співробітництва з ЄС в газовій, військово-технічній та в аграрно-харчовій сфері. Надання Грузії членства в НАТО, може стати причиною провокацій з боку РФ для повторної ескалації конфліктів в Абхазії та Південній Осетії задля збереження своєї військової присутності в Закавказзі і перетворення сепаратистських утворень на буферні зони на кордоні з "атлантичною" державою. Це може призвести до пролонгації діючих двосторонніх санкцій між ЄС та РФ і ще довшого замороження співробітництва в сферах взаємного інтересу. Навіть якщо Росія забереться із Закавказзя, в умовах наслідків фінансово-економічної кризи, європейські країни-члени НАТО не налаштовані надавати грузинському уряду дотацій для пост-конфліктної реанімації Абхазії та Південної Осетії, розорених за роки псевдо-незалежності. Такий сценарій має місце, з урахуванням досвіду врегулювання балканських конфліктів, коли левова частка витрат лягла на плечі Німеччини та Франції. Підтримка вступу Грузії до НАТО з боку ряду європейських держав неоднозначна.

І не тільки європейських. Помірковано ісламістський уряд Туреччини на чолі з Реджепом Таїпом Ердоганом в останній час проводить досить активну зовнішню політику на Близькому Сході, прагне позиціонувати себе як лідер ісламського світу, на шкоду відносинам з давніми партнерами – США та Ізраїлем. Побутує неофіційна версія, що у випадку втрати Туреччини як геополітичного союзника США на Близькому та Середньому Сході, альтернативою може стати Грузія. Закавказька республіка перебуває на перетині транспортних комунікацій Європи та Азії. У випадку членства Грузії в НАТО США зможуть створити поштовх до реалізації проектів альтернативних маршрутів доставки туркменського природного газу в обхід території РФ. Гарантія безпеки Грузії і ймовірне розміщення військових баз НАТО стане фактором стримування занадто самостійної регіональної політики Туреччини. Це може стати негласним аргументом позиції Туреччини не на користь вступу Грузії до Північноатлантичного альянсу на Уельському саміті.

Якими б не були закулісні перетини на шляху євроатлантичної інтеграції Грузії, формальний привід відкласти дату вступу закавказької республіки до НАТО вже є. Надмірна турбота Швеції та Литви на межі з відкритим протестом щодо порушення судового процесу над колишнім президентом держави, а також прихований від громадськості текст листа американських сенаторів до грузинського прем'єр-міністра наводять на не зовсім оптимістичні думки. Зрозуміло одне. Вступ Грузії та інших східноєвропейських "союзників США поза НАТО" до альянсу відбудеться тоді, коли європейські країни-члени Альянсу оберуть пріоритетом довгострокове забезпечення безпеки в євроатлантичному регіоні замість тимчасової вигоди від кооперації з кремлівськими бонзами, які загралися у світову політику.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити