polska

22 червня 2018
IDR:
0.00
RON:
6.49
RUB:
0.40
NZD:
18.01
ILS:
7.25
MXN:
1.28
HRK:
4.11
IRR:
0.00
INR:
0.39
PLN:
7.01
EGP:
1.47
EUR:
30.35
USD:
26.30
HKD:
3.35
KRW:
0.02
BGN:
15.51
BYN:
13.10
THB:
0.79

Невже кремлівський карлик влаштовує Захід?

 

У світі подій минулого саміту НАТО в британському Уельсі складається враження, що країни Заходу роблять спроби зробити крок назад від більш активної підтримки євроатлантичних ініціатив пострадянських держав, передовсім Грузії та України. Хоча вдалося досягнути прогресу порівняно з Бухарестом та Чикаго, проте і на цей раз результати були досить суперечливими. Незважаючи на заяви про необхідність підтримати пострадянські країни на шляху до євроінтеграції, альянс не надав цим державам План дій із підготовки до членства (ПДПЧ).

Північноатлантичний альянс обмежився лише пакетом заходів "посиленої співпраці", що спрямований на посилення обороноздатності Грузії та України, без жодних строків переходу до ПДПЧ. Подібного роду "посилена співпраця" означатиме активізацію двостороннього діалогу проте не гарантуватиме надання безпосередньої військової допомоги з боку НАТО. Україна та Грузія залишаються віч-на-віч перед складно прогнозованими діями Росії. Хоча напередодні саміту можна було почути гучні заяви президента Грузії Г. Маргвелашвілі про готовність республіки до вступу до лав НАТО.

Другим, не менш неоднозначним результатом саміту НАТО, стала домовленість про надання Україні військової допомоги від п'яти провідних країн-членів. Передбачається надання не летального та летального озброєння з боку США, Франції, Італії, Польщі та Норвегії, а також 15 млрд доларів США. На практиці вказана сума розрахована лише на проведення організаційних заходів військової реформи та надання медичної допомоги пораненим. Ну а обіцяного постачання зброї так і не відбулося. Не враховуючи Польщу, яка висловила зацікавленість продати Україні необхідне озброєння. Паралельно з цим затягується процес імплементації вже декілька разів узгоджених посилених санкцій щодо РФ.

Може західні держави все ще розраховують на силу "політичного діалогу"? Проросійські сепаратисти систематично порушували умови хисткого перемир'я на Донбасі. А з вуст деяких політичних діячів лунають пропозиції створити фортифікаційні лінії по периметру ще не захоплених російськими військами територій Донбасу з метою "огородження" від ДНР та ЛНР. Можна припустити, що НАТО сподівається заморозити питання членства Грузії та України в альянсі. Гучні заяви з підтримки, що лунають, є своєрідним заспокоєнням стурбованості грузинської та української політичної еліти.

Можна припустити, що країнам Заходу більш ніж зрозуміла стратегія Москви, ніж перспективи для розширення НАТО на Схід. Тому кроки, спрямовані на відсторонення від проблем безпеки сусідніх країн Східної Європи та Закавказзя, цілком зрозумілі. Європа не готова до розірвання енергетичного діалогу з РФ. І це стосується не тільки Німеччини, яка зацікавлена у прямому постачанні російського газу, і не тільки Італії та Австрії, які леліють надії на будівництво газопроводу "Південний потік". Навіть традиційно скептично налаштовані щодо РФ Словаччина, Угорщина і Болгарія не квапляться запроваджувати розширені санкції, зауважуючи на те, що постачання природного газу з Росії є гарантією їхньої енергетичної безпеки. У даному випадку логіка європейських політиків проста: погіршення політичних відносин з Росією – перший крок до економічного розриву. І даний розрив особливо не бажаний із державою, яка акумулює у своїх надрах усі наявні корисні копалини і є ідеальним сировинним придатком для Європи. Непередбачене політичне керівництво, яке на відміну від європейських лібералів, не гидує брязкати зброєю у відносинах зі своїми сусідами, сприймається європейським бізнесом як менше зло порівняно з ісламськими екстремістами Лівії, Сирії та Іраку, які зазіхають на власність західного капіталу. Прагматичні європейці заплющують очі на геополітичні ігрища В. Путіна у "вождя російського світу", апологета "євразійської імперії". На відміну від СРСР, який представляв собою закриту політико-економічну систему, РФ користується можливістю ефективної економічної співпраці з Європою на тлі спроби зібрати залишки минулої імперії.

Яким би суб'єктивним не був фактор особистості в геополітичній грі центрів сили, але й він впливає на позицію Заходу щодо стримування російської військової та інформаційної експансії в Україні та Грузії. Можна простежити, що поведінка економічно нестабільної путінської Росії на міжнародній арені стала змінюватись від "держави-мучениці" кінця 90-х, та "самодостатньої держави" початку 2000-х до "євразійського агресору" сьогодення. Авторитарний режим "тандему" переждав політичну трансформацію у країнах Заходу. На зміну харизматичним атлантично-центричним лідерам "Біловезької епохи" (Б. Клінтон, Дж. Буш-молодший, Т. Блер), які стали ініціаторами розширення НАТО на Схід та проводили геополітичну експансію в сировинних регіонах світу, змінилися економічно-центричними елітами (А. Меркель, Н. Саркозі, Ф. Оланд, Б. Обама), головним пріоритетом яких стало вирішення наслідків світової фінансово-економічної кризи. В. Путін скористався моментом слабкості "голубів миру" Заходу, не готових до відправки у геополітичний нокаут усе ще слабкої але амбіційної Росії. "Серйозна заспокоєність" щодо агресії Росії в Україні та політичних переслідувань прозахідних політиків в Грузії стала крайнім проявом незадоволення сучасного Заходу політикою В. Путіна.

Можливо сучасній Європі та США не вистачає долі здорової агресії з метою відновлення балансу сил у Східній Європі? Як би ми не критикували прояви жорсткої сили у військово-політичній та економічній сферах, іноді навіть вона є потрібною коли держава-спонсор тероризму та сепаратизму не готова до "політичного діалогу". Як би скептично європейські політики не ставилися до жорстких санкцій і навіть військової сили, як способу протидії експансіонізму Кремля, приклади колишньої Югославії та Лівії дають причину думати інакше. Розхитування основ сучасного режиму в РФ та провокації опозиційних і сепаратистських настроїв серед широких мас російських громадян можливі лише шляхом введення тимчасової заборони на імпорт російського природного газу та нафти. Не випадково, що експорт енергоносіїв складає 70% державного бюджету РФ. А надання Україні військової допомоги з боку НАТО у конфлікті на Донбасі за косовським та лівійським сценарієм змінило би надмірну впевненість російської політичної еліти в "непереможності" євразійської ідеї на багнетах російської армії. Подальша пасивність Заходу та ставка на заспокоєння геополітичних апетитів В. Путіна сприятимуть подальшій експансії РФ на пострадянському просторі. Подібні прецеденти вже мали місце. Історія циклічна.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити